oleksyshyn | Останні записи

Цей блог є даниною пам'яті журналісту з Івано-Франківщини Орестові Олексишину. Неочікувано рано для всіх його рідних і близьких, колег та шанувальників творчості він відійшов у вічність на 64-му році життя в травні 2011-го. Однак справедливо кажуть: людина не померла, допоки її пам'ятають. Як яскрава творча особистість, Орест Олексишин у повній мірі заслуговує на згадки у своїх сучасників та нащадків. Насамперед він назавжди залишив по собі помітний слід у царині вітчизняної спортивної журналістики останньої третини ХХ - початку ХХІ віків. Більш ніж солідний творчий доробок Ореста Олексишина складається з сотень газетних публікацій та телепрограм. Саме з метою систематизації багатогранної творчої спадщини журналіста-літописця прикарпатського спорту та увіковічення його пам'яті й буде укладатися цей своєрідний щоденник. У переважній більшості дописів даного блогу будуть розміщені авторські матеріали Ореста Олексишина, які у свій час побачили світ на сторінках часописів та на телебаченні. Окрім того, тут будуть публікуватися інші матеріали, присвячені спортивному минулому та сьогоденню Прикарпатського краю...

Автор-упорядник щоденника Олег Олексишин

Орест Олексишин (поч.1980-х)

Вже три десятиліття за ініціативи «Міжнародної асоціації спортивної преси» 2 липня відзначається всесвітній День спортивного журналіста. Сьогодні завдяки нещодавно оцифрованому архівному відео згадаємо тих, хто на початку нового тисячоліття формував на Івано-Франківщині перше у краю громадське об’єднання працівників ЗМІ, що спеціалізувалися на висвітленні фізичної культури і спорту в масмедіа.

Watch on YouTube

На днях у віртуальній мережі з’явився раритетний відеоконтент, який, гадаємо, викличе інтерес у колі тих, хто цікавиться минулим прикарпатського футболу. У викладеному авторами відео серед іншого зафіксовані й кадри матчу заключного туру чемпіонату СРСР, що відбувся 19 жовтня 1982 р. у Харкові між місцевою командою «Маяк» та івано-франківським «Прикарпаттям» Для франківців це був перший сезон, проведений у змаганнях другої ліги після прикрого вильоту попереднього року з дивізіону щаблем вище. І перед стартом поточного турніру чимало симпатиків прикарпатського клубу плекало сподівання на якнайшвидше повернення їхніх улюбленців до когорти першолігових колективів. Що стосується харків’ян, то їхня команда навпаки щойно добилася підвищення в класі, перейшовши з рядів аматорів на так званий майстрівський рівень. Відтак у прем’єрному сезоні у другій лізі «Маяк» поставив перед собою лише скромне завдання закріпитися у ній.
     Так сталося, що особиста зустріч слобожанців і прикарпатців у останній ігровий день друголігового турніру 1982-го для обидвох футбольних дружин перетворилася у просту формальність. Результат цього поєдинку – 1:0 на користь господарів – вже жодним чином не міг принципово змінити їх розташування в підсумковій таблиці. А єдиний гол у матчі, та 18-й у сезоні, записав на власний рахунок місцевий самородок Юрій Тарасов. По завершенні турніру він перебереться до лав своїх більш статусніших земляків з «Металіста» і найближчими роками стане головним фронтменом атакувальної ланки цього клубу на всесоюзній та міжнародній аренах.
     Врешті за підсумками сезону-1982 в змаганнях 24-х колективів української 6-ї зони другої ліги «Прикарпаття» і «Маяк» фінішували відповідно на 13 та 16 місцях. Для перших такий турнірний стан справ було розцінено як близький до провального, а для других – як безперечний позитив…
     P. S. На представленому відео футболісти «Прикарпаття» в темній формі.

Фрагмент офіційної програмки матчу

Watch on YouTube

Нещодавно на сторінках цього блогу мали нагоду пригадати одну з перших вагомих перемог на всеукраїнському рівні, здобутих прикарпатським боксерами пів віку тому. Позаяк тоді, в 1975-му, цей успішний виступ місцевих боксерів виявився не єдиним у низці престижних представницьких змагань, обіцяли незабаром ще раз повернутися до перипетій того пам’ятного спортивного сезону. І сьогодні дотримуємося свого слова...
Після виборонених на початку 1975 р. івано-франківськими боксерами нагород республіканської спартакіади, тренерський штаб української команди при комплектації складу збірної для участі в аналогічних змаганнях найвищого всесоюзного рівня всерйоз звернувся до розгляду і їх кандидатур. В підсумку пройти жорстке сито фахового відбору з-поміж трьох призерів-прикарпатців поталанило тільки одному – Юрію Богданову. І як показали подальші події, з своїм вибором наставники збірної України не прогадали. Бо якраз успішні виступи івано-франківського легковаговика на турнірах республіканської, а згодом і всесоюзної спартакіад по-серйозному й не на один рік допомогли йому закріпитися в списку найкращих боксерів держави.
Про те, як для Ю. Богданова склався боксерський турнір VI Спартакіади народів СРСР (за статусом прирівняний у рік проведення в березні 1975-го до всесоюзної першості), а також про тернистий шлях молодого спортсмена до перших змагальних вершин, в одному з тогочасних журналістських нарисів повідав Орест Олексишин. Його публікацію під назвою «Подолай себе...» й пропонуємо для ознайомлення нижче. Попередньо зазначимо, що Юрій і в часі своєї найбільшої слави, і по завершенні кар’єри завше охоче йшов на контакт з газетярем, принагідно ділився з ним для читацької аудиторії цікавими фактами, коментарями і враженнями про перебіг спортивних подій, безпосереднім учасником чи очевидцем яких був, надавав аналітичну інформацію про стан розвитку боксу в регіоні та країні…

Юрій Богданов (1975, фото Б. Науменка)

( читати далі )

Півтора десятка років тому на схилах карпатського гірськолижного курорту Буковель Україна вперше отримала право провести один з етапів Кубка Європи з фристайлу в дисципліні «лижна акробатика» на своїй землі. Позитивний досвід проведеного заходу та схвальна оцінка зусиль господарів в його організації з боку функціонерів Міжнародної лижної федерації дозволили Буковелю і наступного календарного спортивного сезону 2010/2011 рр. прийняти подібні престижні змагання на своїй спортивній базі. Окрім українців, нагороди чергового етапу континентального Кубка впродовж 4-5 березня 2011 р. в Карпатах виборювали також спортсмени зі Швейцарії, Казахстану та Білорусі. В чоловіків головним тріумфатором змагань став тоді ще мало знаний широкому загалу симпатиків спорту український лижний акробат з Миколаєва Олександр Абраменко – майбутній чемпіон та срібний призер олімпійських ігор. Водночас вдало репрезентувала рідну країну в домашніх стінах член жіночої збірної з фристайлу, прикарпатка Надія Діденко, яка піднялася на другу сходинку кубкового п’єдесталу.
Згадані змагання 2011-го в Буковелі для глядачів краю на каналі ОТБ «Галичина» висвітлював Орест Олексишин спільно з оператором Михайлом Яремчуком. Архівний телесюжет з цього міжнародного спортивного заходу пропонуємо для перегляду нижче…

Watch on YouTube

Важко сперечатися, що на сучасному етапі спорт і мистецтво перебувають у статусі невід’ємних елементів модерної культури. На перший погляд ці два світи можуть видаватися геть різними, але насправді мають багато спільного. Спорт, як і мистецтво, вимагає майстерності, концентрації і бажання донести оточуючим свої цінності. І хоча один світ робить наголос передовсім на силі, фізичних досягненнях, а інший – на виробленні й демонстрації естетичних смаків та ідеалів, часто їх межі знаходять власні дотичні точки. І спорт, і мистецтво виступають потужними інструментами самовираження, передачі емоцій та енергії. Спорт вражає нас своєю динамікою, силою і напругою, а мистецтво – здатністю перетворити ці чинники у емоційні візуальні образи, що захоплюють. У кожному спортивному поєдинку, в кожному рутинному русі атлета при бажанні можна завжди віднайти щось, що може дістати авторське втілення в художніх лініях, формах і образах. Вже далеко не один рік ми є свідками як у живописі, скульптурі, фотографії та інших видах мистецтва творці намагаються вловити і передати в культурному продукті ту пульсуючу енергію і весь спектр переживань, які відчуваються на спортивному майданчику чи арені в безкомпромісному суперництві сторін.
     У сьогоднішньому дописі спробуємо пошукати спортивні мотиви в творчому доробку низки представників образотворчого мистецтва, пов’язаних з прикарпатським краєм. І насамперед кинемо оком на твори минулого, віддалені від нас поважною часовою дистанцією літ так на 50-100…
     До хронологічно найбільш ранніх, виявлених нами мистецьких творів зі спортивними сюжетами, належить робота 1928-го «Велосипедисти» авторства уродженця Станиславова Отто Гана (1904–1942). Базову художню освіту цей живописець-графік отримав у Львівській державній промисловій школі на факультеті декоративного мистецтва у знаного майстра Казимира Сіхульського. Згодом впродовж п’яти років О. Ган продовжив відшліфовувати здобуті навички в паризькій «Academie Moderne». Після повернення з Франції на батьківщину на зламі 20-х – 30-х років став активним учасником львівської мистецької авангардистської групи «Артес», а його твори експонувалися на виставках в найбільших польських містах. Невдовзі усі життєві й творчі плани О. Гана невблаганно перекреслила війна. Митець передчасно полишив земний світ 1942 р., опинившись, як і багато інших його земляків-краян єврейського походження, в довгому списку жертв Голокосту.
     На думку мистецтвознавців, роботи О. Гана другої половини 20-х років (у їх числі й представлені нижче «Велосипедисти») увібрали в себе естетичний вплив його паризького наставника, одного із засновників кубізму Ф. Леже. Виконані художником на цьому відтинку часу композиції були пласкими, з синтетично трактованими силуетами людей і предметів, які поєднувались у вигляді колажів з абстрактними формами…

«Велосипедисти»
( читати далі )

Цими днями минає пів віку з часу події, яку небезпідставно можна вважати символічною точкою відліку нової ери в розвитку боксу на Івано-Франківщині. Мова йде про золоті нагороди, здобуті прикарпатцями у двох вагових категоріях в січні 1975-го у Дніпрі в рамках VІ літньої Спартакіади України. В спортивному літописі краю це була перша подібна гучна звитяга місцевих боксерів, виборона в офіційних всеукраїнських турнірах найвищого рангу. Нагадаємо, що у радянській організаційній системі фізкультурно-спортивної галузі спартакіадам (республіканським і всесоюзним) відводилася поважна роль. Зазвичай їх проводили в останні передолімпійські роки і вони слугували для огляду та відбору найкращих кадрів до лав збірних країни на світові Ігри. У багатьох видах спорту, і бокс в їх переліку не був виключенням, спартакіадні змагання в рік їх проведення прирівнювалися за своїм статусом до першостей національних республік і Союзу…
За 50 літ багато води збігло в стрімкій Бистриці, декотрі з головних дійових осіб тієї боксерської команди Івано-Франківської області на жаль відійшли у вічність, чимало чого призабулося. Услід за тим дніпровським тріумфом наших майстрів кулачного бою прийшли подальші перемоги, і часом ще вагоміші, від них самих та їх наступників. Але від цього та, припорошена часом, піввікова звитяга не стала менш значущою і з висоти пройдених прикарпатським боксом літ сьогодні також заслуговує на окрему ретроспективну згадку.
Всередині 70-х свою журналістську руку на пульсі актуальних подій, пов’язаних з підготовкою та участю івано-франківських боксерів у змаганнях VІ літньої Спартакіади України, уважно тримав Орест Олексишин. І про всі перипетії на рингу та довкола нього оперативно інформував прихильників спорту в краї. Відтак нижче пропонуємо дві публікації його авторства. У першій з них – передтурнірна бесіда журналіста зі знаним українським спеціалістом з боксу Олександром Скрипником. Саме він у ті роки закладав в області фундамент своєрідного локального спортивного феномену, з часом іменованого вітчизняними фахівцями цього виду спорту прикарпатською школою боксу. В другій – власне подробиці виступу іванофранківців на самій спартакіаді…

Боксерський поєдинок VІ літньої Спартакіади України (Дніпропетровськ, січень 1975 р.; фото Г. Шевченка)

( продовження )

Віддавна склалася усталена традиція напередодні приходу нового спортивного року підбивати підсумки того, який минає. Здійснимо такий екскурс в минуле і ми, але обравши дещо нестандартний хід. Зануримося в події не останніх дванадцяти місяців, а, для прикладу, сторічної давності – у рік 1924 в спортивній історії Івано-Франківська. Чи якщо бути точнішим, тодішнього Станиславова.
Це був час, коли місто, нещодавно перетворене у воєводський центр, продовжувало зализувати ще свіжі рани Першої світової та пожинало плоди нових геополітичних змін на Європейському континенті. За наявності низки спільних злободенних проблем найчисельніші національні спільноти Станиславова на ментальному рівні по-різному підходили до сприйняття тодішніх реалій сьогодення. Одні, як поляки, перебували в стані внутрішнього піднесення, бо зуміли на уламках чужого імперського минулого відродити свою другу за ліком Річ Посполиту. Інші, як українство, навпаки переживали спустошення через втрату шансу на здобуття самостійного статусу в складі соборної Української держави, чи хоча би як окремого політичного утворення на землях Східної Галичини. Ще хтось, як гебреї, за відсутності потужних важелів впливу ні на що особливо не розраховували, а відтак традиційно були вимушені пристосовуватися до поточного моменту…

( читати далі )

Прикарпатський теніс має власні понад вікові традиції. Згадки про появу перших майданчиків для вправляння в цій грі у найбільших тоді містах краю Станиславові та Коломиї припадають ще на початок минулого століття. Та тільки після закінчення Першої світової тенісний рух на Станиславівщині набирає якихось організованих форм і відносно сталої популярності. Одночасно з цим поміж тутешніх тенісистів почали з'являтися майстри великої ракетки, які переросли локальний рівень і достойно представляли рідний край на загальнонаціональних та міжнародних змаганнях.
Серед таких спортсменів на перше місце без зайвої скромності можна висунути коломиянина Любомира Чайківського (в іншомовних джерелах зазвичай згадується як Чайковський). На сьогодні його ім'я ніяк не можна віднести до когорти малознаних чи забутих. Свого часу згадки про цього обдарованого українського тенісиста у своїх працях і журналістських нарисах залишили кілька наших діаспорних авторів, а вже у новітні часи й декотрі коломийські краєзнавці. Однак зібрані ними біографічні матеріали не назвеш вичерпними, а окремі факти з життєпису спортсмена там або не висвітлені взагалі, або потребують уточнень. Відтак цим дописом спробуємо зробити і свій посильний внесок у справу творення повновартісного спортивного портрета самобутнього тенісного таланта Покутської землі.

( продовження )

У радянські часи в силу різних обставин події спортивного життя на Прикарпатті достатньо скромно висвітлювалися в офіційній кінохроніці та на телеекранах. А те що було відзняте на камери, у переважній своїй масі припадає товстим шаром архівної пилюки по столицях і практично не доступне для перегляду теперішнім споживачам відеоконтенту. З огляду на такий стан справ, викид в інтернет-простір будь-яких «свіжих» оцифрованих матеріалів з минулого вже сам по собі викликає певне зацікавлення.
Віднедавна у вільний доступ для знайомства почав викладати відеоматеріали колишнього республіканського і обласних студій ТБ їх правонаступник «Національна суспільна телерадіокомпанія України». Із тієї наразі незначної порції контенту, яка встигла з’явитися в інформпросторі, особистий інтерес викликав і коротенький спортивний сюжет більш як піввікової давності з Коломиї. У ньому йшлося про перебіг всесоюзних фінальних змагань за кубок «Золотий колос-70» з футболу. Позаяк особливою інформативністю ні саме неозвучене» відео, ні куций супровідний опис під ним на сайті не вирізнялися, довелося оперативно заглибитися в тему і нарити в'язку цікавих фактів про ту подію та її учасників...

( продовження )

У калейдоскопі теперішніх спортивних подій перенасичений інформаційний вир ледь не щодня виносить на поверхню все нових і нових героїв його величності Спорту. Нерідко у цьому стрімкому водовороті колесо історії з невблаганною йому швидкістю відправляє у непроглядну павутину минулого цілі десятки незаслужено забутих (а подекуди й малознаних сучасниками) імен далеко непересічних колись прикарпатських спортовців. І немає на то іншої ради, як час від часу згадувати про них, а декого й взагалі відкривати для широкого загалу…
Сьогодні виповнюється 115 років від дня народження славного змагуна та репрезентанта традицій українського спорту міжвоєнного Станиславова Романа Кернякевича. У відкритих джерелах про цю персону, на жаль, ми знайдемо переважно якусь поодиноку уривчасту інформацію. Відтак у даному дописі спробуємо хоч якось її узагальнити та принагідно віддати шану пам’яті нашому землякові.

( продовження )

Гортаючи у блозі сторінки спортивного минулого Прикарпаття, раніше якось незаслужено ми оминали тут своєю увагою легку атлетику. Відтак ступаємо на шлях виправлення і розпочинаємо публікацію матеріалів, присвячених «королеві спорту». Тим паче, в нашому краї вона має давні, більш як столітні традиції, тож і відповідних тем для обговорення не бракує.
Зокрема, нині поринемо в 1970-ті. І опираючись на творчий доробок Ореста Олексишина, спробуємо окреслити загальний стан справ у прикарпатській легкій атлетиці приблизно піввікової давності…
***

( продовження )

Із зародженням на початку 1990-х на Івано-Франківщині регіональних студій телебачення у місцевих масмедійників значно розширилися технічні можливості з висвітлення подій за участю прикарпатських спортсменів у інформаційному просторі. У цю пору Орест Олексишин одним із перших в області розпочинає працювати коментатором спортивних трансляцій на ТБ. Саме він з мікрофоном у руках коментував для глядачів івано-франківського «40 каналу» поєдинки прем’єрного національного чемпіонату України сезону-92 з футболу у вищій лізі за участю «Прикарпаття».
Нижче пропонуємо відеозапис драматичного фінального поєдинку чемпіонату області з футболу 1992 р., на якому для місцевого телебачення також працював Орест Олексишин...

Watch on YouTube

Орест Олексишин працює в імпровізованій коментаторській кабінці стадіону «Електрон» на матчі чемпіонату України з футболу за участі «Прикарпаття» (Івано-Франківськ, 27 березня 1994)

Свої завершальні поєдинки у Першому національному чемпіонаті України з футболу івано-франківське «Прикарпаття» провело на виїзді у Луцьку та Тернополі – відповідно з «Волинню» і «Нивою». Для всіх трьох клубів матчі цих останніх турів фактично перетворилися на просту формальність. На відміну від прикарпатців їхні географічні сусіди, не відкладаючи справу на крайній день, без особливих надзусиль виконали своє першочергове завдання на сезон – зберегти прописку у вищій лізі. А ось іванофранківці вже кілька турів як розпрощалися з подібними сподіваннями.
З огляду на це, свою розповідь про перебіг матчів «Прикарпаття» на фінішному відрізку прем’єрної першості обмежимо сьогодні виключно сухою протокольною інформацією з них. Позаяк далі хочеться більше зосередити увагу на підсумковому аналізі виступу клубу в футбольних змаганнях найвищого рангу сезону-92...

***
( продовження )

ФК «Прикарпаття» – учасник Першого національного чемпіонату України (зліва направо): 1-ий ряд – Ю. Шулятицький, Б. Гусак, В. Винник, Р. Русановський, Я. Ватаманюк, І. Стахів, О. Пироженко, А. Хомин; 2-ий ряд – Б. Шкварок (лікар), М. Гнатишин (тренер), Т. Ковальчук, В. Лахмай, В. Гуменяк, А. Шулятицький, С. Сташко, В. Карібов, Н. Мочерняк, Ю. Шулятицький-старший (в. о. головного тренера), Т. Белей (тренер); 3-ий ряд – Р. Григорчук, І. Мельничук, О. Дорош, В. Ковтанюк, М. Волосянко, А. Романчук, М. Савка (Івано-Франківськ, 1992 р.)

У своєму заключному домашньому поєдинку в чемпіонаті «Прикарпаття» зустрілося з «Нафтовиком» з Охтирки. Представник Сумщини, на відміну від іванофранківців, все ще зберігав можливість поборотися за місце у вищому дивізіоні вітчизняного футболу. За три тури до фінішу нафтовики відставали від «Зорі-МАЛС», що посідала рятівну сьому сходинку в таблиці, на три очки і мали гру в запасі. Однак провальний виступ охтирських футболістів кількома днями раніше у Чернівцях (розгром від «Буковини 0:3) лише поглибив песимістичні настрої у колі шанувальників цієї команди напередодні її візиту до Івано-Франківська.
( продовження )

Автори забитих голів у матчі в складі «Прикарпаття»

Біографія

oleksyshyn

July 2025

M	T	W	T	F	S	S
	1	2	3	4	5	6
7	8	9	10	11	12	13
14	15	16	17	18	19	20
21	22	23	24	25	26	27
28	29	30	31

Syndicate

Перелік дописів

Замість вступу
Народження Асоціації спортивних журналістів Прикарпаття
Футбольний відеоспомин з 80-х
Боєць із «залізним» серцем
Етап Кубка Європи з фристайлу в Буковелі (2011)
Світ спорту очима художників
Золоті сторінки прикарпатського боксу | Рік 1975
Cтаниславівський спорт 100 років тому | 1924
Тенісна одіссея Любомира Чайківського
Слідами одного відео
Повернення із забуття: Роман Кернякевич
Важка доля легкої атлетики
В іпостасі спортивного коментатора
Хроніка Першого національного з футболу. Ч.21: На фініші
Хроніка Першого національного з футболу. Ч.20: Розбірки аутсайдерів

Style Credit

Style: Cloudy Days for Ciel by carisma_sensei

Expand Cut Tags

No cut tags

Page generated 12/03/2026 16:24

Літописець прикарпатського спорту

Щоденник пам'яті журналіста Ореста Олексишина

Останні записи

Замість вступу

Народження Асоціації спортивних журналістів Прикарпаття

Футбольний відеоспомин з 80-х

Боєць із «залізним» серцем

Етап Кубка Європи з фристайлу в Буковелі (2011)

Світ спорту очима художників

Золоті сторінки прикарпатського боксу | Рік 1975

Cтаниславівський спорт 100 років тому | 1924

Тенісна одіссея Любомира Чайківського

Слідами одного відео

Повернення із забуття: Роман Кернякевич

Важка доля легкої атлетики

В іпостасі спортивного коментатора

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.21: На фініші

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.20: Розбірки аутсайдерів

Біографія

July 2025

Syndicate

Популярні мітки

Перелік дописів

Style Credit

Expand Cut Tags